«Ось уночі пробудились думки»

Ось уночі пробудились

Спиш?» – мені крикнули і залюбкикров мою пить почали, як

П’ють без ваги, без жалю і без

Ось налетіла одна промениста,як метеор, безпричальна, ветвистаі пролетіла… її не

Чую, що погляд мій гостро зорить,пильно пронизує темряву чорну, –не подолати її необорну!

Думка пролинула, зсунулась тьма,ось уже ясної й сліду

Тільки даремно горять мої очі:тьму освітити немає в них

Темно… Ох, мучать як думи-вампіри!

Годі, лишіть! всею силою вірия узброяюсь тепер проти вас,слушний, бажаний настав тепер час.

Вірю я в правду свого ідеалу,і коли б я тую віру зламала,віра б зламалась у власне життя,в вічність розвитку і в світу буття,в вічність матерії, в світу буття.власним очам я б не вірила й слуху,я б не впевнялась ні тілу, ні духу.

Се ж бо для віри найвищая міра!

Думка питає:

І віра та щира?»