Спроба міри

Від роздолля біль під серцем:леле, що за глибина!

Синь-блакить черпав наперстком,щоб добутися до дна.

Та блакиті прибувало,хоч росла щодня жага,пив захлинно — було мало,синь кипіла в

І метелики летіли —білим-білі пелюстки,покривали всеньке тілосвітлим полиском луски.

Треба глиб мерщій пронурить,щоб майбутню змірять путь,треба здерти власну шкуру,щоб безмежжя осягнуть.

Вниз — угору, вниз — угорутіло пада —

Зверху струмені прозорі,знизу — течія

Навперекидьки і плазомміряв вперто глибину,та, знеможений, щоразукликав землю рятівну.

І, пізнавши неспівмірністьвласну з обширом глибин,міряв кроком чітко, рівнодалеч мірою хвилин.***