За вікнами день холоне,
У вікнах — перші
Замкни у моїх
Ненависть свою і гнів.
Зложи на мої
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли
Проріже перша сурма
В задимлений, чорний
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.
