Поема в народному стилі)1Коло річки, у
Маленька хатина,
У хатині
Молода дівчина.
Щовечора, як
До місяця сходить,
Молодая
В садочок виходить.
Тож виходить сама з
У ясную нічку,
А тим часом
Перепливе річку,
Як приверне к бережечку,
Човничок прив’яже,
Уклониться
Добривечір” скаже.
По садочку собі ходять,
За руки візьмуться,
Розмовляють та радяться,
Коли
Ой коли ж ми поберемось,
Дівчинонько-роже?”
Уосени, козаченьку,
Як бог нам
У коханій
Швидко ніч проходить,
Блідне місяць, гаснуть зорі,
І сонечко
Сіда хлопець у свій
Та бере весельце;
Стиснув ручку, махнув
Прощай,
Ксеню, серце!”2Осінь надходить, літо минає,
Вже ж за дівчину козак не дбає.
Вже старостоньки скрізь походжають,
Ксенину ж хату вони минають.
Йдуть до сусіда в новую хату,
Сватають в його дочку багату!..
Чує Оксеня смутну новину,
Що свата милий іншу дівчину;
Уже сьогодні їх заручають,
А через тиждень і
Наче байдужа дівчина ходить,
Вийде ж в садочок та й сльози ронить.
Рушнички шиті лежать у скрині,
Вже не клопочуть вони дівчини!
В журбі та в тузі тиждень минає,
По селу ж ходить та “молодая”,
У кожду хату вона вступає,
На дівич-вечір дружок збирає,
І до Оксені заходить в хату,
Тож на весілля її
Прошу, сестрице, тебе, голубко,
За старшу дружку до мене, любко!”
Не можу, серце!.. я б і радніша;
За дружку в тебе хай стане
Отак, сестрице! отак мовляєш!
Певне, мене ти більш не кохаєш!”
Не гнівайсь, серце, за мої
Прийду сьогодні на дівич-вечір!
Тебе, сестрице, я не забуду,
За старшу дружку у тебе
Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже.
Вдасть перед милим, що їй байдуже).
Йде молодая весела з хати,
Смутна Оксеня випроводжати…3У суботу в
Та великий збір,
То ж сходяться
До неї у двір.
За столом вже
Сіла на посад,
На лавочках всі
Посідали вряд.
Старша дружка
Почина співать,
Виспівує і на
Слізоньки
Червоная калинонька,
А біленький цвіт;
Ой чи не жаль тобі,
Галю,
Молоденьких
Ой час-пора, отець-мати,
Поблагословить,
Ой час-пора
Та гіллячко
І гіллячко, і
Вже вити пора,
А іще ж то
Для вінка нема.
Старша дружка по
Додому піде,
Бо кращого
Немає ніде.
Пішла з жалем
Та у свій садок,
Щоб нарвати
Іншій на вінок;
Рвучи його,
Пісеньку співа,
За сльозами ледве
Вимовлять
Барвіночку мій хрещатий,
Зелений, дрібний,
Ой, я ж тебе викохала,
Хороший, рясний!
Я ж садила,
Тебе навесні,
Я ж думала, на
Здасися мені!
Здався тепер, барвіночку,
Не мені, другій,
Бодай би зсох, бодай зов’яв,
Барвіночку
Тож нарвала барвіночку,
Віночок звила,
Походила по садочку,
Над річку пішла.
Подивилась у
На личко своє,
Тихо, тихо
Горенько ж моє!
Вродо моя хорошая,
Нащо ти цвітеш?
Без доленьки на сім
Марне пропадеш!
Нема щастя, нема долі,
Лиш врода
І кохання зневажене,
Дружини нема!
Забув мене мій миленький,
Іншу полюбив,
І навіки мою
Та й занапастив!
То ж він завтра із
Піде під
А я собі під
Знайду вже
Промовила теє слово,
Стала на
Нема, нема дівчиноньки,
Лиш плавле вінок.4Вже ж минуло з того
Аж три довгі роки,
Як втопилась
У річці глибокій.
Гуля всюди тая слава,
Та вже перестала,
А дівчина під
Русалкою стала.
Та не має
І там супокою:
Не втопила свого
Навіть під водою!
Чи таночок з
При місяцю водить,
То все їй той
З мислоньків не сходить.
Або сяде, чеше
У темному гаю,
Її ж думка круг
Милого витає.
Всі русалки, мов рибоньки,
Веселії грають,
А у неї завжди
Чоло укривають.
Тільки ж то їй і розваги,
Як молодик зійде,
Проти хати
На бережок вийде;
Вийде, ходить по бережку,
Тихенько співає,
Чи не вийде милий з хати,
Усе виглядає.
А як зайде місяченько,
Почина світати,
Тихо пливе
В підводні палати.5Як навесні
Крига розтавати,
Збираються
До моря гуляти.
Пливе з ними і
Гуляти до моря,
У чужий край, у далекий,
Тікати од
Не втече пак! ніщо
Вже не розважає,
Навіть і там, в
Південному краю.
Її сестри на дні
По пісочку
Шукать перлів та коралів,
І таночки водять.
Веселії,
Ті легкі таночки!
То граються із рибками,
То роблять віночки;
Вона ж сидить геть окремо,
До їх не вступає,
Та безкраї свої
Думає, гадає.
Дожидає, коли з
Хорошого
Повернуться
До рідного гаю.
Діждалася,
Русалки
В темну нічку, серед бурі,
Блискавиці й грому.
Та й у серці в
Спокою немає,
І грім отой немов
Трохи розважає.
Вернулася, а тим
Вже й літо настало,
А там жнива, бо і
Поспівати стало.
І виходить
В поле виглядати,
Чи не вийде її
На лан жита жати.
Вийшов милий з
На лан жито жати,
І дитинку під
Положили спати;
А сами серпи
І постать займають,
Та вдвох собі лагідненько,
Любо розмовляють.
Русалонька на ту
Тільки подивилась,
Змінилася у личеньку,
За серце схопилась;
Потім знову подивилась,
Промовила
Побрався ти, козаченьку,
Та на своє лихо!
Не завжди там буде щастя,
Де твоя хатина,
Зостануться
Жінка і дитина!
Будеш знати, козаченьку,
Як русалка любить,
Скоро ж тебе те
З сього світу
Те мовляла,
У свої
І милого не
Більше виглядати…6Стала слава на все село,
Стали поговори,
Все за того козаченька,
Що чорнії брови.
Ой казали,
По всім селі
Та вже з того
Нічого не буде!
Як день божий, смутний
Та думку гадає,
Та щоночі йде над річку,
До темного гаю”.
Славлять люди – і
Журиться, бо знає,
Чого милий у гай
Щораз доходжає.
То в гай ходить, то в садочок,
Де жила дівчина;
Бачить мила й знає добре,
Чия то
Не вважає
На ті поговори,
В його серці туга
Та лютує горе.
Пішов якось у
У місячну нічку,
Походив там коло хати,
Потім в гай над річку.
Пішов, ходить
Та думку гадає,
Все дивиться на річеньку,
Очей не спускає.
В той час вийшла
Трохи погуляти,
Потім сіла коло
Косоньку чесати;
Побачила козаченька,
Неначе зраділа,
Усміхнулась, – лиш на
Щось дуже збіліла.
Ходить смутний
Та думку гадає,
А русалка чеше
Та пісню
Любий козаче, чого ти
Смутний по темному гаю?
Слухай, козаче, пісню русалки,
Тож я для тебе співаю!
Ой чи забув ти, серце-козаче,
Пісню, що мила співала?
Ой чи забув ти тую дівчину,
Що тебе вірно кохала?
Коли забув ти, – чого ж ти ходиш,
Дивишся пильно у воду?
Наче шукаєш у тій
Згублену милую вроду!
Ох не забув ти, серце-козаче,
Пісні, що мила співала!
Ой не забув же тої дівчини,
Котра так щиро кохала!..
Як не забув ти, – ходи до мене!
Я твоя першая мила!
Зраду забуду, любити
Тебе, як перше любила!
Я вже не тая, що була
Лиш не забула кохати!),
Я вже русалка – і під
Маю осяйні палати.
В мене палати кращі од царських,
Із дорогого кришталю,
В мене віночок з чистого злота,
З перлів дрібних та коралю:
Все те для тебе дам я, козаче,
Тії палати й віночок,
Всіх зберу подруг, будем для
Легкий водити таночок.
Любий козаче, йди ж ти до мене!
Я твоя першая мила,
Зраду забуду, любити
Тебе, як перше
Козак слуха тую пісню,
Слуха, умліває,
А русалонька до
Руки простягає.
Біжить милий до русалки,
Та й не добігає,
Бо із річки –
Юрба випливає;
Обступили козаченька,
В гаю залунало,
Наче крик, неначе регіт,
Далі тихо
Тихо, тихо з неба
Промінь місяченька,
Сидить тая
Біля козаченька.
Похолонув козаченько,
Не чує, не баче,
Як над ним його
Вбивається,
Чи се ж тії карі очі,
Що я цілувала,
Чи се ж теє біле личко,
Що я милувала?
Ой чи се ж той козаченько,
Що я виглядала?
Вже ж не гляне він на мене,
Дарма виглядати!
Вже ж моєму
Світу не видати!
Не озветься до
Любої дівчини
Він німий лежить,
З моєї причини.
Ой забула б я, мій милий,
І горе, і зраду,
Лиш устав би ти до мене,
Дав мені пораду!
Нещаслива годинонько,
Що ж я наробила?
Ой нащо ж я свою
Та й
І знов тихо, з неба
Промінь місяченька.
Ломить руки
Біля козаченька.
