З
Духовним присмерком
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші погляди сплелись.
І я упав.
Жалі і
До нього з серця потяглись.
На глум, на сором, на огуддя,
Ввіп’явшись в груддя кам’яне,
Я рік йому:
Брехав я людям,
Тож покарай тепер мене!
Убий мене.
Мій дух дме далі:
Гадючий дух гадючих сил.
На почесті і на
Сумління серця покосив,
Спали мене!
У серці голо!
Я жив, як бубон, день у день,
І чорним, не своїм
Я спопеляв серця
І я замовк.
З кущів
Густі вітри повз нас шугали.
І раптом віщі дві
З його очей в мої упали.
Губами вічними, —аж млосне,
Він до моїх сліпих припав,
І мій язик
Згорів, як лист, як віск, розтав.
Він рік мені:
Повстань, пророче!
Твоя настала вже пора.
Творись в людей у дні і
Глаголом правди і добра”.1964
