Пророк

З

Духовним присмерком

Гнітився я, йдучи один.

І з Серафимом

Зустрівся в плинності годин.

Ступили крок, ступили другий,

І наші погляди сплелись.

І я упав.

Жалі і

До нього з серця потяглись.

На глум, на сором, на огуддя,

Ввіп’явшись в груддя кам’яне,

Я рік йому:

Брехав я людям,

Тож покарай тепер мене!

Убий мене.

Мій дух дме далі:

Гадючий дух гадючих сил.

На почесті і на

Сумління серця покосив,

Спали мене!

У серці голо!

Я жив, як бубон, день у день,

І чорним, не своїм

Я спопеляв серця

І я замовк.

З кущів

Густі вітри повз нас шугали.

І раптом віщі дві

З його очей в мої упали.

Губами вічними, —аж млосне,

Він до моїх сліпих припав,

І мій язик

Згорів, як лист, як віск, розтав.

Він рік мені:

Повстань, пророче!

Твоя настала вже пора.

Творись в людей у дні і

Глаголом правди і добра”.1964