Порох
В крупинці кожній — прах життєвий;і перехрестя всіх віківв істоті кожній, в кожнім дневівся сума проминувших днів… і
Минулого не підрихтуєшсвоїм теперішнім
Потужно б’є життєвий струмінь,та смертно гаситься
Нема ні виломів, ні щілин,несе усіх один потік,і ти зживаєш в своїм тілібезвічність всю за власний вік.
Життя множинно в тілі тліннімзроста й безвіччям його тлить.
Підвівся порох на колінаі прагне втілень, аби жить.
Встає відземно вихор гідно,немов повсталий шар сторіч.— Ти хто?
Богдан?
Іван Безрідний?
Плюєш навіщо межи віч?
Ти — просто лютощів ті рештки,що ще не вичахли в
Ти піднімаєш дибки стежку,аби струсить останній
Та й я, збуваючи імення,зживаю плоть свою сумну,щоб вихор згріб його у жменюі комусь в очі сипонув…***
Павло Мовчан
Other author posts
В день молодого сонця коли в росі трава”
В день молодого сонця, коли в росі травай під голову лежачу вода не підплива,коли очима в’яжеш повітря у вузли,усі свої похибки безжально спопели Свою умовну міру, якою міряв світ,усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —усе відкинь, зречися...
Серпневе
В пониззі, ген, вогні жаріють,аж золотіють береги,легкі підпалини чорніютьна хмарах ніжно-голубих Легкавий дух переймом з яруіде поволеньки на схід,де засвітився місяць каровідкритим поглядом на світ Початим вечором на чатистає вода біля...
Життєвий проміжок
Все повернути втрачене зумію,у повноті життєвій Отак гадав… плекав таку Напружував життя, як тятиву І жили всі розслабли від напруги,розм’якли від мовчання всі слова,і день ждання спалив язик на вугіль,і голос лопнув, ніби
Теслювання
Буває так, що в Сидить і соловей, і крук І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук