Співакові

Будь ти, співаче, як божа пшениця,

Пісня твоя – золотеє зерно!

Скоро в лушпині доспіє воно,

Колос униз починає хилиться.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що для зерна вони тільки й росли,

Що лиш тоді воно повне,

Весь живий сок свій в нім зложить ростина.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що, як доспіє зерно золоте,

Серп їх нещадний зітне і

І що зерно те їх смерті причина.

Але ж, леліючи в темній

Сочні зерняточка, знає стебло,

Що на будуще воно

Нове, багатше життя в своїм лоні.

Так весь свій мозок, і нерви, і

Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,

Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.

Будь її колос, лушпина й стебельце!4 іюня 1888