Бачити дал

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,

Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.

Кожен, відтак, пустелю свою нестиме –

Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,

Першими завше падають самі вперті.

Зрештою, всі поводяться, як уміють,

Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання

Буде несила – наче тебе розкреше.

Кожного разу думаєш, що востаннє.

Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,

Марно гадати – стежки несповідимі.

І височінь лелеча, й земля чернеча

Сходяться через тебе – нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,

Що то калатає в грудях – життя чи потому.

Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.

Ранок займається, наче тобі одному.