Повернення Хікмета

Тремти,

Туреччино!

Він вирушив до тебе.

Свою труну розбивши опівночі,

Навпомацки в зеленім

Він вирушив до тебе, бо

І в смерті кличуть землю батьківщини.

Він вирушив до тебе під дубами,

Під корневищами страждань своїх планетних,

Під корневищами політик і країн,

Під корневищем людства — до вітчизни.

Попід Дніпром, біля чола Тараса,

До моря Чорного, а потім і під

На ліктях, на колінах твій

Повзе до тебе, чуєш,

Прости мене, що я твою

Підняв наголос, що не спала ти.

Що не оспівував тебе, ридавши ридма,

А бив тебе у зуби за покірність,

За сліпоту, за гумовий

Перед фашистськими ногами і штиблетами.

Прости мене за тюрмища твої,

Що дух в мені гноїли й ґвалтували,

Прости мене за мене, батьківщино.

Прощаєш, так?

Будь проклята тоді!

Тоді я сам — Туреччина.

Я — ти!

Я та Туреччина, ім’я якій Свобода.

Тремтіть,

Туреччини!

Поети — не кроти.

Поета очі — це вітчизни очі.1965