Я — жертва погасаючого світу.
Я — поранений звір.
Можливо, що прибув на
І кинув довкола зневажливий зір.
Дух мійв захопленні можливостей футурних,
І в крові — безліч архаїчних атавіз.
Я — в пестінні хмарок пурпурних,
Я — скрізь.
Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти,
Я — синтеза поетів і мрій.
Я пережив усі конфлікти,
І дивний на мені стрій.
І коли встануть всі звірі й люди,
І коли кинуться всі предки й
Я розстебну свою закривавлені
І покажу, скільки в мене снаги!
І побачать міць синтетичну й могутню,
І попрохають крові на плями й
Я віддам всю свою силуза хвилю незабутню
Я — вічний, сміливий і молодий!
І так скінчиться боротьба стосила,
І ледве потушать мої хвилі віки.
І я припаду до ніг женщиниі скажу їй: — Мила,
Дай мені відкусити шматочоктвоєї заголеної руки!***
