Вже осені кругом
І павутиння срібно простяглосяміж саду віт.
Упавши в небуття,пожовклий лист торкнув моє волосся,немов шепнув:
Забудь, забудь про все,як я забув про те, що звем життям ми.
Мене холодний вітер понесеі замете печальними снігами,як і тебе — байдужий вихор літ,і знать ніхто, і знать ніхто не буде,що ти колись любив, співав цей світі що тебе за це любили люди”.
Як тихо скрізь.
Поволі гасне день.
Але, як те, що знову він приходить,листком пожовклим з дерева пісенья не впаду у пам’яті народу.1951