Прозріння

Всі вироки, здається,

Рвучким і ярим віршем… А

Ще догнива, як здохлий бронтозавр,

І труп — горою — мертво бовваніє.

О люте стерво!

Твій посмертний

Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар,

Але намарне: навіть гній потух,

І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться

Крикливиць та шаманів євразійських

Бо ні хороби віку, ні

Не воскрешать.

Бо сонценосним

Епоха йде молитви і огня,

Земля напнулась готикою

Й, де нині — бруд, де — парші і короста,

Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі

Буятиме нестримний рух природи,

І, замість цих калічних україн,

Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний

Над просторами неладу і

І виросте залізним дубом

З міцного лона Скитської Еллади.1927