Всі вироки, здається,
Рвучким і ярим віршем… А
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп — горою — мертво бовваніє.
О люте стерво!
Твій посмертний
Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар,
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.
Даремно радиться
Крикливиць та шаманів євразійських
Бо ні хороби віку, ні
Не воскрешать.
Бо сонценосним
Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.
Крізь гноїща, крізь цвинтарі
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.
Ще прогримить останній судний
Над просторами неладу і
І виросте залізним дубом
З міцного лона Скитської Еллади.1927
