Музині химери

Поет(сидить за столом, крутить в руках перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але папір все зостається білим.

Ой музо-чарівнице,ти, вірна помічнице,прилинь до мене з неба!

Муза(прилітає невидимкою з невідомого краю, але, здається, не з неба.

По голосу чутно, що вона «не в

Чого тобі ще треба?

Ох люба, не

Як так, то прощавай!

Поет(почуває, що муза хоче зникнути, і хапається затримати

Спитай, чого не требанещасним слугам Феба!

От працювати мушу,щоб підживити душу,на вбраннячко дружині,на забавки дитині,собі ж хоч би на

Муза(з понурим

Мені ж на що? на гріб?

Не химеруй, кохана,бо мусимо до ранасписати сей папір.

Ти, наче землемір,призначуєш границідля

Тісні тобі границі?

Достанем ще з

Хоче достати ще

Муза(спиняє

Не поспішай, ще час!

Дозволь тебе спитати:

Який «сюжет» у нас?

Поет(не завважає іронії в питанні музи.

Тобі се ліпше

Ах, так?

Се кепська

Безгучно сміється, але поет таки чує той сміх –

Не будь така лукава!

Ні, музо, будь гречненька,дотепна, чепурненька,а про сюжет дарма,не треба нам ярма!

Нам треба лиш настрою,ми очаруем гроювідтінків, барв і слів.

Так всякий би волів!

Нам треба трохи злості,і ніжності, і млості,жорстокості, й любові,і сміху, й сліз, і крові,і святості, й

Гороху і капусти!

А ще чого?

Скажи!

Єдина,

Складає благально руки, муза обертається до нього плечима і скандує собі на пальцях щось без слів, зовсім у невідповідному ритмі.

Поет починає

Та доки ще благати?

Ти мусиш помагати!

Се слово тямиш – «мус»?

До нього рима – «дзус»,нічого я не мушуі пальцем, знай, не рушу.

Не я тобі служу,а ти мій раб, ще й вірний,ти мусиш буть покірнийвсьому, що накажу.

Звелю писати

Поет(роздратовано

Сто літ як вийшли з

Осмілюсь довести –тепер не в моді й ти.

Якби дізнались друзі,що я молюся музі,то був би й сміх і жаль,попав би я в шпиталь,неначе

Прощай.

Тепер ти вільний.

Живи собі по

Поет(з одвагою

Давно б так!.. я в пригодіпоможу й сам собі,не пропаду в

Хапає перо і пише, що тільки на думку спадає, але спадає таки небагато, через те, що, погризши досхочу перо, поет починає гризти олівець.

З тяжкою бідою записує половину потрібного числа аркушів, зітхає ще важче, ніж перед початком

Нехай вже завтра

Чи ще багато –

Лічить

Перечитати б… Страшно

Ну що, як знову «не вдалось»?

Та ні, читати не потрібно,

Воно написано так дрібно,а тут і світло

Все до

Прекраснеубрання справлю їй – муар, –дадуть чималий гонорар.

Се буде свято їй

А тая муза, то химера!

То стародавня байка,

Задумується

Чого се на душі, мов гніт?

Так якось… мов

От, просто перевтома!

Ще й сам собі я заважав,чогось у думці розважавпро речі давнії, забуті,хто зна коли й від кого чуті,і так мене кортілоїм дати душу й тіло.

Але даремна та жага,ніхто ж не дасть мені й шагаза ті немодні

З

Та гарні тії мрії.

Такі хороші та здатні,аж тане серденько в

Нестямився, як узяв до рук перо і став писати на яких попало клаптиках, шпарко, ретельно, у радісним блиском в

Муза(некликана з’являється і ніжно обіймає

Прости! хоч я не в моді!..

Поет(палко стискає

Без тебе житн годі!!!