Не жаль на злого, коло
І слава сторожем стоїть.
А жаль на доброго такого,
Що й славу вміє одурить.
І досі нудно, як
Г о т и ч е с к и й с ч а с а м и д о м;
Село обідране кругом;
І шапочку мужик знімає,
Як флаг побачить.
Значить,
У себе з причетом гуляють.
Оцей годований кабан!
Оце ледащо.
Щирий пан,
Потомок гетьмана
І презавзятий патріот;
Та й християнин ще до того.
У Київ їздить всякий год,
У свиті ходить меж панами,
І п’є горілку з мужиками,
І вольнодумствує в шинку.
Отут він ввесь, хоч надрукуй.
Та ще в селі своїм
Перебирає.
Та
Таки своїх байстрят з
У год подержить до хреста.
Та й тілько ж то.
Кругом паскуда!
Чому ж його не так зовуть?
Чому на його не плюють?
Чому не топчуть!!
Люде, люде!
За шмат гнилої
У вас хоч матір попроси,
То оддасте.
Не жаль на його,
На п’яного Петра кривого.
А жаль великий на людей,
На тих юродивих
Друга половина 1848,
Косарал]
