3 min read
Слушать

Бічний отвір

З базарів Страшного

Або Базар на Страшному

Через плече завинувшися в

В два вуха сповивальних, в совість-грушу:

Так дихають, з легень каміння свище),

Два потопельники тримають в ложці сушу,

Їм здерли шкіру, відсвітом зайшовши.

В повітрі шлунки-пащеки літають

Жеруть подоби: гільзами з

Потвори сиплються, де в три русла з затінень(то плазмою дзюрчить, то лоєм

Сліпучий живчик порожнини

Через провалля тельбухом

Й підземне серце по струмочку з

Через моря окапин і обвуглень.

В зір заховавшись, розчерками

Передчуття, що запеклось і збігло,

Відкривши звуку животворні багна,

Як з кратеру, шпичасту браму,

Смичком виводить, на рожеве збившись.

Зворотний біг: валує в лійках осінь

Сургучний накип на листках виносить:

Розкидано двоповерхову віспу

Над згарищами вікна вітру виснуть

Назад, в росинне повернуло наступ.

Всі проміжні, що від грози не згасли,

На паличці буття чвалають в гості,

На шворці – гору, що калічить

Гора з народження рожева,

Всіх піднебінням розмежовує).

Два потопельники, не подолавши гущі,

Без захисту на папороті гуснуть.

Крізь соляну реторту тягнуть

Розтявши хрящ-завісу,

Світ кроквами, і вже нові світила,

Об’єднані, як полум’ям,

Тут Суд Страшний, а там потоп дошкулив

Скляними дошками всі проміжки

Старих подоб, щоб скинувши, тяжкими

Й на повну волю – поносив і кинув.

З долин до неба пащі мелють

Вир з душогубів, мавп і ошуканців,

Що відриваються з палючої

Повз мацаки (скрізь ляпа кров і слина),

Хрусталиками хрустячи так рясно,

Що тільки нитку залишають в русі.

Ніде нема ні прикриття, ні впину,

Несе вперед, як не волай на поміч.

Подоба, стать – минулося, тільки спомин.

Людино – кінь рослинного

Дихнув – і світ на частки перекраяв:

Де вдосвіта лягли з Страшного Суду,

В зелену шкірку холодку присяде,

Корою відгороджений від

Скрізь – плоті купи, зайвий мотлох).

Крик-глечик, як панчоху, з

На погляд натягнувши, спідніх

Усе кутасте потріпав – і кругле,

Світ на очах в нову подобу пухне).

Два потопельники тримають в ложці сушу:

Блищать тіла, потік людей крізь

Наосліп до землі (о, невгасимі

Пересудів і поминальних

Із лійкою стоять на небі судді:

В сумлінні ловлять карасів,

А їм теля печінку ссе.

Над ними пащеки розпечені несуться

Перепроваджують до небуття і суту;

Тримаються: хто – боячись, хто – мужньо,

Хоча від них самі лиш духа мощі.

Тече жовток на плавники й зіниці:

Занурився і виплив через

Усеохопного, з самих тичинок, ока,

Що побороло плину вгинний

І з прірви вирок вирвами розносить:

Набік – душа, порічками волосся,

Набік тіла – плечима потяглося,

Свідомість восьминогом.

Тільки віддих,

Весь заграва, на видноколі видно:

Єдиний і останній, той, що є.

Два потопельники…

0
0
131
Give Award

Андієвська Емма

Э́мма Ива́новна Андие́вская (укр. Емма Іванівна Андієвська; род. 19 марта 1931, Донецк) — современная украинская поэтесса, прозаик и художница, …

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+