Стрів на вулиці
Панько Сарана.— Здрастуй, — каже. — Познайомся:
Це моя жона.— Дуже радий, дуже радий!
Вигукнув Матвій.
Цмокнув жінку в праву ручку,
Поклонився їй,
А Панькові тихо мовив:— Я не доберу,
Як ти міг узяти
Отаку стару?
Видно, старша літ на двадцять?— Ні, на двадцять п’ять.
Так зате грошви у
Свині не їдять.
А Матвій ще тихше шепче:— К бісу та грошва,
Як вона сліпа на
Та іще й крива.— Ай, — махнув Панько рукою,
Хто з нас без гріха?
Не шепчи, балакай вільно,
Бо вона й глуха.
