«Тиху задуму вечірнюю»
Тиху задуму вечірнююнапрасна буря розвіяла.
Білу чуприну розтріпавши,сивії брови насупивши,з чорних очей розсипаючито блискавиці палючії,то градовиння холоднеє,гналась вона навісна.
Перешуміла.
Та досі щесльози важкі ронить дерево,бережно-тихо спускаючиз віття на віття і в
Сумно по гаю осиковімтіні блукають похилії,тіні від хмар дощових.
Місячним світлом переткані,
Наче серпанки жалобнії,між деревами спиняються,стовбури білі, тоненькіїв тузі німій обіймаючи,стовбури тихо тремтять.
Страшно дивитись, як сунутьсятії серпанки без постатів,сліпо непевними рухами,наче тіла без душі.
Сунуться марища й журятьеятою журбою нелюдською,що як людину оплутає,то заморозить всю кров.
Сумно в гаю заспокоєнім,вогкою ніччю придавленім,жаско не так перед бурею,як після бурі з нудьги..
Зелений Гай
Леся Українка
Другие работы автора
Братові й сестрі на спомин
Мені в сю ніч приснився ясний місяць,високе небо, вільний винокол Блакитне світло сяло і тремтіло,немов огонь таємний чарівниці,а над тополею зоря світила,моя зоря, що скрізь мені сіяла,поки мене не замкнуто від неїв камінній клітці в чотирьо...
Поворіт
Країно рідная ох, ти далека мріє До тебе все летять мої думки Їм страшно й радісно, якась надія
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну,
Співець
Пишно займались багрянії Колись навесні, Любо лилися в пташиному Пісні голосні;