Імен
Дано нам слово для довіри,
щоб приручить найменням звіра,
безрідну квітку захиститьі сполучити жар сузір’яз моїм теплом в єдину нить.
У слові, злитім із жаданням,
мов пломінь, схопиться питанняпро всю доцільність йменування,
про грань між радістю й стражданням,
хоч рветься часто долі нить.
Навіщо в слові зволікання — якщо одвітчик все мовчить.
Розділені повітрям чистимі словом,
зрадженим у мислі,
ми обертаєм для користідовільний безневинний звук,
хоч прагнем криком волокнистимнадійних досягти сполук.
Але де тонко, там і рветься,
хоч довга ниточка прядеться,
та хто спасенно відгукнетьсяна твій прощальний хриплий звук?
А павутин омана тчеться — самовиснажливий павук!
І слово, як метелик, в’ється,все вислизаючи із
Прийми обітницю мовчання,
звільнись від мови й запитання — є німота для раювання,
а слово… слово — для розпук
Павло Мовчан
Other author posts
Стежина
Стежина та Лягла у далі А горщик молоканашепче щось дитині Допоки донесе,травиченьку напоїтьі розповість усеквіткам про тихе поле
Осереддя
Ні мислю пройняти, ні словом отямитьбайдужості дня, що крізь тебе тече Весь світ у тобі зав’язався шляхами,і ти — його центр Його вісь і плече Це ти — перспектива його безкінечна,усі покладання, надії в тобі
Після перегляду фільму «Звичайний фашизм»
Ніч велика, велика, велика Прагну голос роздмухати криком,але бракне повітря мені Задихаюсь в нічній німотні —гуконути нікого не можу —глухота подовкіл зловорожа І страшна не війна — прокидання:раптом в шибці не буде світання
На кону
Вві сні остережений встав я, забувшипро пташку, що билась у вікна крильми,забув і про збільшену шибкою душу,збудився і світлом видіння розмив І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра,слова виголошував мудрі й чіткі,і чув, що за мною полює рапіра,...