Дорога довга.
Чагарі, долини,
На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини.
Коли зненацька чую:
Ось
Дивлюся: брама, сиві дві
О, що се?
Чудо чи потужні чари?
Немов заслона впала і
Натури дивні, краснії дари,
Що досі від людських очей ховались.
Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, від тії
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут
Границею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались.
Один зелений бескид, другий – темний.
Здалека море хвилі
Шле, наче провість волі і
Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..
