Є різні ватри.
Є
И,що з довгими прийшли ночами.
Горять в снігах під небесамина голому джубрі гори,горять немов між нами.
Ти —по той бік полум’я.
Несилаочей від нього відвести.
Мене ти забуваєш, мила,бо думаєш лише про те,про що це вогнище захоче.
І тільки не заплющуй очі,допоки виє і мете.
Є різні ватри.
Йду до тих,що відпадали нам весною,і не між мною і тобою,а скрізь, де камінь над водоюі ми — у водах молодих.
Є різні.
Є, що до зорілюбилися, вони до ранапомерли —то ватри на Йвана,а не під снігом на горі.
Є різні.
А були й такі,які не мали б відпадати.
Та не твоя вина.
Знайшла тимоє обличчя в темноті.
Є різні.
В них свої правана серце стомлене й скажене.
Лиш мама щоб була жива.
Вона ще молиться за мене.
Є різні ватри.
Але ялюблю осінні, вечорові,коли шарпнеться голос кровів багатті мудрім, як
На Спаса,вдосвіта,в димахнавколо церкви й серця свічігоріли.
Ти і в цім сторіччіпройшла —немов по тих свічках.
А в ці осінні вечоризаносиш до комор
Ока,де скине шкіру тьма стоока,бо вже горять мої
И.
