Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину вгледіла
Й давай на ній цілувати бородиту пику.
А ізбоку хтось промовив:— Це вже бабі
Кого ж то ви цілуєте?
То ж Распутін Гришка.
Баба швидко повернулась, глянула лукаво:— А ти мені не указуй, бо я маю право.
Тепер уже таке врем’я свободне настало,
Що цілує хто де хоче і кого попало.
