Я не люблю зимові дні… Але,
У пам'яті стають сільські простори,
Незмірні відстані степів, як біле море,
І сніжні насипи, немов маленькі гори
Тривожуть серденько моє, мале...
Я не люблю зимові дні... Проте,
У сні моїм зайчата, мов малята,
Кружляють весело біля сільської хати,
Нагадуючи Новорічне свято...
Це дійство в сні моїм завжди святе.
Я зараз не люблю зимові дні...
Тому що цей міський зимовий образ
В душі руйнує істинний прообраз,
Священний, старовинний, як літоптс,
В незайманості зимній і сумній.
Я не люблю зимові дні, тепер...
Бо ж всю красу зім'яли під ногами,
І потовкли колесами й катками,
Згребли лопатами до викопної ями,
Де білосніжний килимок помер.
Зими у місті не буває вже:
Ранковий іній штучно розтопили,
Бурульки всі безжалісно розбили,
Морозяні полотна з вікон змили...
Є грудень, січень, лютий, та і все...
А там, за обрієм, в моїм селі живе
Справжнісінька зима, недоторканна,
Вітрами і морозами кохана.
Величне її вранішнє світання
Знову у спогадах моїх пливе...
Я не люблю зимові дні... Але...
