Розбита, розбещена, кимось забута
Несе на плечах непосильний тягар.
І хай вона дещо часом і розкута -
Для хворих душею вона, мов нектар.
Не знає ні віри, ні правди з роками,
Та й гордості в неї давно вже нема.
Вона до нестями забита ногами,
Та все ж попри муки таки ще жива.
І хай буде клітка із золота й срібла -
Не буде насильно там жити вона,
Загине пташині в не волі подібно.
З підбитим крилом, та злетить в небеса.
Не можна її ні продать ні купити,
Ні обмін вчинити чи вкрасти. Дарма.
Де Бог поселив - там навічно їй жити.
Вона для душі,мов з каміння стіна.
Її можуть бачити навіть незрячі,
Німі заговорять. Та тільки шкода,
Що інколи ті, хто здорові, не бачать,
Бо віри й надії в серцях їх нема.
