Любисток

З-під вій — блакитна тінь, ознака нестеменна,

Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де,

А він уже ступив ногою у стремена,

І кінь його баский вже гривою пряде.

Лишилася сама, коханка безіменна,

І дивиться на путь, де курява паде.

Одного вечора, як праця

Кінчиться геть, вона дитину приведе.

Та в хаті прокричить недовго немовля,

І лиш в глухім садку, де скопана земля,

Розквітне рути цвіт і проросте любисток.

Вона ж так само вдень сапатиме поля,

Вночі — ридатиме, не знавши, відкіля,

Від кого день і ніч чекає тайних звісток.1926