Звільнення заручників

Тисячу танків гримить надовкола,

Жерла ригають в обличчя села.

В смертному полум’ї церква і школа,

Бібліотека, мечеть гострочола,

Хата й стодола, корова й бджола.

Тільки заручники недоторканні,

Порозлягались, на пляжі немов,

Ні, то не їхні кишки на паркані,

Ні, то не їхня в колодязі кров!

Гордо згоряють зелені

Хлопців, що стали на бій до кінця;

Крутяться мін і ракет веретена,

Із рукавів випадають рамена,

Рвуться снаряди й дитячі серця.

Тільки заручники ходить неткнуті

Заборонила кремлівська

Кулям, що свищуть з ненависті й люті,

Бити невинну і праведну плоть.

Гинуть собаки, і вівці, і коні,

Падають стелі на зойки жінок;

Кров’ю залиті і стіни, і скроні,

Сивий дідусь із мольбою при

Помсту віщує в назначений строк.

Тільки заручники в тій

Тішаться буйністю волі й життя;

За порятунок шляхетний

Дякують, дякують, дякують,

Все погоріло — горища й підвали,

Все обернулося в купи золи.

Та з попелища радуєвці встали,

Танків московських ланцюг обірвали,

З мертвих — на волю, в безсмертя пішли!

Тільки заручники встати не годні,

Бо воскресіння беззбройним нема:

Їх розстріляли кати благородні,

Їх не підніме з гулкої

Суду страшного печальна сурма!***