Радість

Ой, не знаю, що то за причина

Переходжу обережно вулицю,

І весь час до мене радість тулиться,

Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,

А хлопчина рветься, як метелиця,

Ніби поле перед нами стелиться,

Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,

Пролітаю між людьми похмурими,

Козачка вдаряю попід мурами

Бо хлопчина не дає спокою!