Маленькій Мар’яні

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки

Серце не розбите,

Поки люди не

Тихої долини,

Дознаються – пограються,

Засушать та й кинуть.

Ані літа молодії,

Повиті красою,

Ні карії оченята,

Умиті сльозою,

Ані серце твоє тихе,

Добреє

Не заступить, не

Неситії очі.

Найдуть злії та й

І тебе, убогу,

Кинуть в пекло…

І прокленеш бога.

Не цвіти ж, мій цвіте новий,

Нерозвитий цвіте,

Зов’янь тихо, поки

Серце не розбите.20 декабря 1845,

Вьюнища