Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід
Богу не молилась,
Чи ти діточок
Звичаю не
Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи,
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане,
Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої
Москаль
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом
Нехай
Та поможуть
Господарювати,
Та з матері
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там
Старі батьки?
Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.9 октября 1843,
Березань
