Зве мене до сталевих окресліві бетонних мостів,
До ланцюжних перил і камінних барикад,
Прийме мене в свою пащу беззлобний,байдужий гнів,
І стане доля безсило круг — спаяний —розмикать.
І чорні димарі розмалювали небопекельним змістом,
Принадним лісом підкреслюють краєвид.
Ритмічні птиці,розсипаючи сліпучу сталь над містом,
Бажають ефір, позбавлений метафізики,розломить.
Звуть мене залізні гамори і безугавні
Великих натовпів,що рухають під бетоновим захистом.
Звуть мене поеми, де не хвилюють душуспомини,
Де всі інтереси й заміри перетнулися навхрест.***
