Народ пророкові

Ти прокляв нас прокльоном

За жорстокість, упертість і зраду.

Сам судив нас, і вирок дав сам,

І ніколи не кликав на раду.

Скорпіоном язик твій був нам,

Ти нас мучив і жалив невпинно,

А тепер ще й стоїш проти нас,

Мов ображений ти безневинно.

Так, тепера здається тобі,

Що вже й світ не видав стільки муки,

Скільки ти від народу

За свої велемудрі науки.

Ох, який же це з тебе пророк,

Що твоє винозореє

Тільки власную бачить біду,

Та й тієї не бачить глибоко?

Ти ще скарги заводиш та жаль,

Ти, єдиний безсмертний в сім тлумі!

Адже вічно твій житиме

Вкупі в словом в прокльонах та глумі.

Хоч побити ми можем тебе,

Каміняччя навергавши силу,

Але ж тим тільки вищу

Та міцнішу насиплем могилу.

Хоч блиснеш, мов летюча зоря,

Се для твого безсмертя доволі,

Ми ж, неначе Молочная путь,

Мусим довго світити

А на кожного з нас темна

Наче ворог у схові чигає,

Зимні руки – важке

Із простору віків простягає.

Ти запрягся в залізне ярмосамохіть, то й ходи в нім терпляче,ми ж не знаємо, хто нас запріг,і гризе нас те путо боляче.

Ти кленеш наші душі твердіі серця наші черстві та вперті,як їм бути м’якими, поглянь:ми ж голодні, і босі, й обдерті.

Бігли ми за пророками всліддо Ваала, потім до Нініба,всім служили богам – ні одинне подав ні рятунку, ні хліба.

Де є камінь такий на шляху,

Щоб на нього не збили ми ноги?

Чи бував нам проводар коли,

Що не вів манівцем без дороги?

То ж найбільший пророк наш блукавсорок літ вкупі з нами в пустині,хоч із ним розмовляв сам господьвіч-на-віч з огняної купини.

А до нас не подав ще наш богз власних уст ні єдиного слова,як же можемо тямити ми,що є справжня небесная мова?

Так, зачерствіли наші серця,

Мов рілля через довгу посуху,

Та за теє не нас ти клени,

Проклинай своє браття по духу.

Чи один же такий, як і ти,

Нам казав:

Так говорить найвищий».

Інший тому брехню

Я від бога», – казав.

Хто щиріший?

Адже тільки не хутко

Виявляють нещирість у слові,

Як же маєм одразу, без діл,

Пізнавать вашу душу по мові?

О, якби ж ми побачить

Власним оком хоч раз того бога,

Що до нього ви кличете нас!

Як стріла була б рівна дорога.

Ох, якби ж він і нам

Світла мудрості з свого проміння,

Ти б не кидав прокльонів на нас,

Ми б не кидали в тебе каміння.

Та чи був би ти радий, щоб

Раптом стали, як ти, всевидющі?

Ох, либонь, ти б сконати волів,

Як вигнанець-пророк серед

Ялта. ]