На старому порозі
У сутемках я слухав власні кроки —горбатий шлях щомиті підстрибав,в підошви жбухав порохом глибоким,немов відбитки руху добирав.
І храпко розчахнулись хатні двері,і прочинився наскрізно мій слух,щоб пропустити голос чийсь: — Вечерять!
Я ж не розгледів, чий то кликав дух.
Бо хата ця давним-давно забита,вже й призьбу покротили пацюки —та чий-то голос знов розлігсь сердито,немовби в сутінь виплюнув гвіздки:—
Цей голос безтілеснийживим теплом висотувавсь з легень;він в руслі правди струмував ще чесно,як тільки виблякав серпневий день.
Я їх не знав… Вони ж мене — ще з діда:возили жито Мошку в Васильків…— Вечеряти?..
Та ж щойно я
І задзижчали свердла цвіркунів —вони мені буравили той отвір,через який побачити б я змігкраїну мертвих, чорний край скорботи,де білі тіні, але чорний
Поріг переступав я нерішуче,в минуле своє тіло нахиляв..— Тобі сюди ще рано, чуєш, внуче, —почув знайомий голос
І зупинивсь: одна нога надворі,а друга заступила за поріг;імла стояла в сінях непрозора,і розпізнать нікого я не
І, розчахнувшись, мов закляк в одвірках,відчув, як тінь відхлинула назад,і пробивалась у стіні крізь діркумаленька кулька — світла
Тонюсінька снувалась павунинаі налипала щільно до лиця,і я розгледів: світиться жаринапосеред столу замість каганця.
При рівнім світлі випливли обличчя,які я бачив десь давно колись.
Вони щось шепотіли таємниче…я розібрав нарешті:
Не
І наближала кожна мить вдивляннямене до білих тіней, до снігів,до зникнення у розчині смерканняусіх минулих і майбутніх
Прикмети часу я шукав очима:кобеняків, піддьовок, личаків,а тут були обличчя ледве зриміта закипіле груддя кулаків.
І тільки голоси були знайомі:то баба Химка… А ось дід
Лиш голоси вертаються додому,і свідчать найправдивіше про час.— Вечеряти! — почув позаду
З теперішшя він покликав мене.
І озирнувся — ні душі
Поріг, мов клин, розколює мене…***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Райдужна брама
Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі,і одяг спалахнув на плечах, і І стала, наче дух, та постать геть прозора,спинилася на мить, щоб спалахнуть ще І відблиск залишивсь яскравий у повітрі,та ти його втягнув очима в свою кров,зостал...
Братові Дмитрові якого я знаю з розповідей
Брате, холодом бузковим змальовано шибки,і щебечуть загадково красномовні ластівки Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир,засвітивши блямкуватий під бантиною «пухир» І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей —тільки попіл відго...
Гуцульський малюнок
День наваливсь:під тиском світлаповигинались вікна День пхавсьу колибу, День натискав з усіх боків І вже на сонячних
Чати
Виходить за межі неба, ніби виходить із себехуга Білі колони крушить і запорошує зір Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь,аби спуститись донизу, розлінувавши сніг, мов папір В білому торохтінні голоси їхні тонуть,наче вогн...