Міркування

Коли з’єднаються всі самотні в

І прибере реальні форми

Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари

І що ж буде, що буде натомість?

Виростуть незримі, затріпотять металеві крила,

Розум заперечить,онаглить покрик — ну вибачайте, ні

І що ж буде, коли в крамниці не вистачить

І бананові дерева вкриє сніг?

Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом,

Зсиплють неждано розірвані брязкітки,

Світло замінять електричним мороком

Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники?

Розметерлінить поет Марінеттову тишу,

Перетворить аеропланно затоплений дзвін,

Замість драми — переживатиме на розі афішу

Що ж тоді робитиме він?

Коли стане зимно забайдуженій

І буде лягати молодість в олавровінчену труну,

Вигляне з-за парку нічний опуклий денді

Що йому скажуть на його ремарку: —— Ну й же ж ну! — ?

Заховає свою мірку поетичний критик,

І загубить маестро свій симфонний темп,

Прекрасним паннамне хватить шоколадних плиток

Що ж тоді буде,коли еволюція заперечить: — Стоп! — ?***