Сніги!
Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля
Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще
В незайманих десь містах,
Ще б чути довкола
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до
Чорний кулак танкіст.
І руки його
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють
На спаленій масці лиця!
Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь
Напис на танку біліє:
Жди — я вернусь!”.1945,
Секешфехерварф
