1 мин
Слушать(AI)День дощовий
Тлумом тиснеться дощ у ворота,і від тиску паркан аж гуде,облітає, сплива позолота,іржавіє облуплений
Обплітаючи раму руками,відлітаєш на повен свій зріст:тягне сутінь удаль, наче камінь,в прямолеті — незвіданий зміст.
І летить упритул за тобоюоб’єм житла — повітряний куб,він розчавить тебе пустотоюі спустошить, припавши до губ.
Та летюче вікно кружеляє,під руками скрипить рами вісь,утла одіж, мов тинк, облітає,тінь іде за дощами
Менше, менше тебе щохвилини,шар за шаром змивається плоть,затікають у горло краплини,щоб всередині шклом захолоть.
Простір, всотаний променем зору,дух ущільнює, вищить
Глянуть збоку — летить щось прозоре,перекреслене рами хрестом.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Гірка Марія
Вертаю у себе, як річка з розливу,прискоривши в руслі життя течію А був же широким… А був же й щасливим,коли відчував всю безмежність Ніхто не спиняє мене, не гукає —ні ясен, ні шпиль, а ні ти на шпилі,лиш слово високе приховує каміньта ...
“По сліду каменем котила”
По сліду каменем котила, піском кропила, де ступну, моя насущнице, немила, у гніві я не обернусь…Долоні багнуть відлетіти,
З циклу «Сніги»
1 Перший Утративши непевну вись,принижений вітрами,погаслий жайвір падав вниз,провалювавсь над нами Зіщулившись, вода німайого не відбивала,бо слухала, як йде зимаі брязкає металом
В день молодого сонця коли в росі трава”
В день молодого сонця, коли в росі травай під голову лежачу вода не підплива,коли очима в’яжеш повітря у вузли,усі свої похибки безжально спопели Свою умовну міру, якою міряв світ,усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —усе відкинь, зречися...