Тлумом тиснеться дощ у ворота,і від тиску паркан аж гуде,облітає, сплива позолота,іржавіє облуплений
Обплітаючи раму руками,відлітаєш на повен свій зріст:тягне сутінь удаль, наче камінь,в прямолеті — незвіданий зміст.
І летить упритул за тобоюоб’єм житла — повітряний куб,він розчавить тебе пустотоюі спустошить, припавши до губ.
Та летюче вікно кружеляє,під руками скрипить рами вісь,утла одіж, мов тинк, облітає,тінь іде за дощами
Менше, менше тебе щохвилини,шар за шаром змивається плоть,затікають у горло краплини,щоб всередині шклом захолоть.
Простір, всотаний променем зору,дух ущільнює, вищить
Глянуть збоку — летить щось прозоре,перекреслене рами хрестом.***
