К другу-стихотворцу

Пане Вороний!

Коли Ви перестанетевже ходити у вибиваних штанях?

Це дивно, але невже Ви не почуваєте,що літом просвіщаєтесь на санях?

І нам (як Вам) осточортіли зорі-очі,й очі вже давно пора кинути озорювать,та й панночки до зор вже не такі охочі —невже Ви відмовляєтесь палкі серця покорювать?

Пане Вороний!

Пора вже скинути онучі,бо вже по містах — хоч яких — все ажур,і так нудні Ваші гаї та дніпрокручі,як почуття щирих українських шкур.

Пане Вороний!

Я бачу — Ви цього й не почуваєте,хрещатикуючи серед літа — ха, ха! — в санях,але все ж… Невже таки не перестанетеу вибиваних ходити штанях?1.

IV. 1914.

Київ