Середньовічний
На країну Італьянськусильне військо наступило, –за французькими полкамиз різних сторін кондотьєри.
Всі злетілись, наче галич,наче теє хиже птаствона порубаного трупа,щоб розшарпати до краю.
Де не зможе збройна сила,там доступить зрада потайі вужем тонким пролізевід меча й вогню зручніше.
А чого не може й зрада,лютий розбрат доконає;що зосталось від чужинців,те свої брати сплюндрують.
Горе тим, що йдуть одважноу нерівний бій на згубу,гірше тим, що від отрутина безслав’ї погибають.
А найгірше тим, що марнесвітом нудять у полоні,як отой бездольний
Габріель ді Кастельнеро.
Сам Баяр, найкращий лицар,взяв його в полон у полі,і тепер сидить він бранцему французькім таборищі.
Не закутий у кайданиі не замкнений на вежі,без сторожі пробуваєу Баяровім наметі.
Здався вів на слово честі,у нерівнім бою впавши,а Баяр, цнотливий лицар,вірить лицарському слову:дав злотисту шаблю бранцю,і конят, і свого джуруі просив усе лицарствомати гостем італьянця.
І «гостює» по
Габріель ді Кастельнеро,жде, як бога, того часу,що підуть на розмін бранці.
Сумно дивиться з наметуна околицю препишну:край веселий Італьянськийі в біді красою сяє.
В темнім листі померанцісвітять золотом червоним,а оливи кучерявісріблом криють всі левади,гори наче линуть в небочистим, легким візерунком –але що то там білієпо узгір’ю темно-синім?
Чи сніги то залягають?
Чи то хмари притаїлись?
Чи цвітуть каштани в гаю?
Чи потоки грають шумом?
Не сніги то, і не хмари,і не цвіт, і не потоки –ох! то куряться димове!то французи палять
Габрієль ді Кастельнеростиснув шабельку
Гей, коня!» – гукнув на джуру,– До послуги, ясний пане!
Як почув слова французькібідний лицар італьянський,шаблю випустив і
Ні, не треба» – мовив джурі.
І закрив рукою очі –темно стало їм і чорно,наче в’язням безталанниму «колодязях» венецьких.
Габріель ді Кастельнерозаздрив тим безщасним бранцям,що Венеція держалау своїх страшних темницях.
Бо невільники не малиані зброї, ані джури,ні лицарських обов’язків,тільки мури та кайдани.[San-Remo, 1903]
