Я хтів щоб не розуміли людищоб з мене завше сміялисьщоб замість привітання бачив тількипростягнуто-презирливий палецьвсі вони такі малі їх так багатоя сампро них думаєшдумки заполонилисплелись почуванняі їх так багатоя самтому веселийжурнийочі мої багато бачатькрові нерви всідотикаюсь до речей тайну чуюпрочуваю диханнядихає кожна річя самхтів щоб не розуміли людищоб з мене сміялисьщоб не казали що я сфінксщоб був такий немудрий як вони всіїх так багатоя сам.7.
V. 1914.
Київ
