Дві афинки

Володимирові

Дві афинки на сигліні…

Вони вже є.

Чорніють у росідві афинки на сигліні в долині:в траві, в росі – з небес і голосів.

Гуде гора навпроти них – Палита.

На ній був зруб, і афини були.

Тепер смеріччям до небес пришита,а буками прибита до скаличорнющої, хоч там потік дзюркочена дні каміннім, у застиглій

За крок до прірви зупинити хочедві афинки на сигліні… Саміза крок до прірви!

І за крок до лісу,на крок випереджаючи грибівприбулий запах і Палиту, сизувід хмари недитинних голосів.

Дві афинки найперші… Чорні міти.

Карби солодкі на крутій стезі,де й чорну душу можна прихистити,а їх – ніяк,   самих в траві, в росі.