В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.
В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.
Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе,
Варюсю, я кохати буду.
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.— До кінця любити будеш?
Тобто до якого?
Він як голуб до голубки, припадав до дівки:— Ясно, серце, до якого.
До кінця путівки.
