Байдуже, хто мені скаже, що все скінчилося –
Злива, життя, кохання, слова та речі…
Аби вона на мене ось так дивилася
Кожного божого ранку, кожного вечора.
Дурневі бути щасливим – завжди є нагода.
Птаха співає, бо тим затуляє безодню.
Чим затулити так само тебе від негоди?
Хай не навіки, а хоч би на мить, на сьогодні.
Адже нічого немає, крім того, що маємо –
Злива, кохання, життя… Молоде та зелене
Літо пульсує у скронях: безсмертя не вкраємо
Ані на трохи. По всьому лишись біля мене.
Байдуже, скільки збиралися хмари над дахом,
Навіть у мряці є віра, любов і надія.
Дерево випустить пагін – і тішиться птаха.
Стане на ніжки малеча – і серце радіє.
Час відпускає нас далі без болю і суму,
Як не впирайся, а вічність чекає на брамі.
Дай мені руку, вже грають невидимі сурми,
Небо торкається міста за маківки храмів.
