Ерос завжди прилітає до нього зранку,
На світанку сідає поряд в глухий кут ліжка,
І шепоче йому цілувати моє волосся,
Спраглих губ доторкаючись нишком.
Що кохання в дорослих? Собі уявити дико.
Прямо в темряві бьються гарячої шкіри скелі.
Відвертається мокрий сутінок ранку,
І лиш вуха зіркові прилипли до стелі.
У кімнаті лунає дует-симфонія,
Бо від пристрасті темно в очах і легенях;
З його губ виривається рик, з моїх - стогін,
І всміхається Ерос-хижак, як в старій легенді.
Видихаємо хіть через зуби, занурені в шию,
Насолоджуюсь болем - кричу до нестями.
І палке бісенятко в мені радіє,
Прошиваючи груди тобі кігтями.
А ось вдень може знайдеться виправдання:
У люстерку душа відбивається досить гола,
Різнобарв'я моїх почуттів вже зібрано,
І бракує лиш сорому, щоб замкнути це коло.
Я пірнаю в улюблену сіру спідницю,
І під хвилями ткані ховаю закусану рульку стегна.
Я - безодня, я - спита волога криниця,
Що опівночі нищить чийсь спокій й лишає без дна.
Під небесною хусткою марно пасу я думки.
Зацілована вся, до самої кінцівки пальців,
Усередені мене течуть річки,
І сягають поверхні у наслідок наших танців.
Я-недільна сповита відбитком суботньої ночі,
Та бажання стряхнути його, як той сон, не приходить.
Як співаю у храмі, то ні, не відвожу очі,
Я ж годинник - щоночі мене заводять.
Посміхаюся чемно, неначе незаймана й неповинна.
Додаю до святої води білі плями гріха і провини.
Невагомо-липка, я заходжу в купіль і на сповідь.
Та не змиє розпусти з мене навіть повінь.
Я схиляюсь, стаю на коліна уся байдужа
До мармурово-втомлених поглядів у Христа -
Їх рятуй, а мене не дуже,
Бо я викохана дочиста.
Бо я викохана дочиста.
