І поле перейшов,
переступив зелину,
у рукаві приніс
довірливу хмарину
і видихнув з грудей
дванадцять перепелів
та й запитав людей:
— Чого ж ви невеселі?
Я з чотирьох сторін
до вас йшов одночасно,
слова підвів з колін,
щоб пам'ять не погасла.
А ви… хоч би тихцем,
знеобачки… зумисне
роз'ясненим лицем
відбили світлість мислі.
Так ні… В очах — димок,
в руках — чи трут, чи вата,
щоб тріщини думок
щільніше конопатить.
Та ж слухайте! В устах
у кожного по пташці,
і кожна пам'ята
пісні наші прекрасні…
Чому ж вам німо скрізь?
Луна чужа вам мова.
У краплях моїх сліз
здрібніли ви, панове!
Не знаєте, що слід
від слова — ой глибокий!
Лунай же на весь світ,
на всі чотири боки.
